Головна сторінка: NGO / АРХІВ / СТ. 1  

Page 1 - Сторінка 1



Писанка - мистецький зародок життя

Освячених посівів тихе світло,
І в нім дівчата котять писанки,
Поміж веснянок і вінків із жита,
До птаха на небесній корог
ві.

  Коли береш у руку писанку – це маленьке диво, створене простою жінкою із якогось віддаленого села, мимоволі уявляєш собі, що, можливо, тисячі років тому, таку ж тримав у руках далекий пращур, виписуючи на ній солярні знаки, аби задобрити давніх богів і вимолити у них щедрий урожай та достаток для роду людського. Утім для сучасних людей і зокрема Українців, ті знаки такі ж незрозумілі як китайські ієрогліфи.

  Аби відкрити молоді масивний і древній пласт української культури, закодований у символах, залучити її до народного мистецтва писання писанок, котре було майже винищене у радянський час – в приміщенні мистецької галереї Нововолинського історичного музею 28 березня 2008 року відбувся майстер-клас із писанкарства. Спільними зусиллями організували це дійство: Громадська організація „Клуб української культури „Аратта”, ГО скаутів Волині „Розвідник”, ГО „Батьківщина молода” та Дитяча громадська організація „Науково-пошуковий клуб „Шанс”. У нашому місті такі заходи уже є традиційними, та з кожним роком, як зауважили організатори, вони втрачають свій духовний стержень і перетворюються на політичний чи рекламний інструмент


Учасниці за роботою та організатори оглядають методичні матеріали

  Ґенеза писанки сягає тисячі років до нашої ери, найдавніші писанки знайдені на території України датуються IV ст. до н.е. У міфології багатьох країн існує символ яйця як зародження всесвіту. У слов’ян воно було праобразом космосу, вони вірили, що всесвіт подібний до величезного яйця: шкарлупа – небо, плівка – хмари, білок – вода, жовток – земля. Воно є символом відродження і вічного існування. Як фенікс згорає і відроджується із попелу так само яйце з’являється з курки а вона із нього.

  Писанка – абсолютно унікальний витвір народного генія. У всьому народному мистецтві немає такого предмету, який би конденсував у собі стільки образно-символічного змісту. В Україні існує безліч повір’їв та ритуалів пов’язаних із цим витвором.

  Символічне значення писанки складається із двох частин: яйця – як символу сонця та всесвіту і нанесених на ньому візерунків. Тому її ніколи не варили, не вживали у їжу, не бавилися, оскільки вона була позначена магічними знаками.


Розробка кодового візерунку та вперше вмочені писаки

  Проведений майстер-клас, був покликаний навчити молодь правильно розписувати писанки. Ознайомити їх із давньою символікою, її значенням та використанням. Адже писанка це не просто яйце із нанесеним на його малюнком це сильний інформаційно-енергетичний клубок, який може використовуватися як на добро так і для шкоди.

  Кожному з учасників було запропоновано створити власний розпис із специфічним, особистісним інформаційним наповненням. Раніше писанки були цілими книгами, у яких можна було прочитати, де, хто, коли і як її створив, що при цьому відчував, які думки вкладав у витвір.

  За допомогою ілюстраційних роздаткових матеріалів та пояснень ведучого, присутні повинні були створити писанку із інформаційним наповненням такого змісту: слово-побажання (наприклад: здоров’я, сила, багатство). Воно за допомогою символів, які об’єднувалися у візерунок, закладалося в основу яйця (тупий кінець).

  Другою частиною енергетичного коду було ім’я писанкарки, або людини якій писанка мала даруватися, воно за допомогою кодового візерунку наносилося та вершину яйця (гострий кінець). Третя складова це інформаційний місток, який мав сприяти реалізації слова-побажання для людини, ім’я якої було намальоване. Він містив у собі: рік, місяць, дату, день тижня, годину створення писанки, повідомляв про місячний день, місячну фазу, знак зодіаку автора писанки та кодував іще багато іншої інформації. Цей поєднуючий елемент наносився на всю площу яйця, котра залишалася між знаком основи та знаком вершини.

  Усі учасники вдало впоралися із завданнями та понесли додому, власноруч створені, згідно зі старовинною технікою, писанки. Маємо надію, що вони передадуть своїм рідним та близьким ті вміння і техніки, яких вони навчилися під час практичної роботи. Впевнені, це сприятиме відродженню такого древнього мистецтва як писанкарство.

  Матеріали, презентовані під час майстер-класу, зацікавили не лише молодь, а й дорослих його учасників, а тому було вирішено, провести наступну зустріч в рамках II Міської акції „Дорогами предків” з 16 по 19 квітня 2008 року. Запрошуємо усіх небайдужих людей та громадські організації міста долучитися до проведення цього заходу.

30.03.2008

Фото Володимира Бобика

А я не корилася – українкою ж я народилася

   Мужність, нескореність і самовідданість українського духу, щирий патріотизм і героїзм об’єднала в собі, одна з найвеличніших жінок у вітчизняній історії – Настя Лісовська.

  У віці п’ятнадцяти років, під час нападу на Рогатин – була полонена кримськими татарами. Пізніше потрапила до султанського гарему, де стала першою дружиною і народила наступника Османської імперії – Селіма II.

  На моє глибоке переконання, Роксолана заслуговує на звання найвидатнішої українки. Вона – це берегиня сімейного затишку та спокою - Оранта над рідною землею. Настя – це символ мудрості, котра своїм розумом і силою духу підкорила далекі землі й досягла найвищих щаблів успіху. Роксолана – це жінка-політик і дипломат, котра далеко від батьківщини, захищала її інтереси своїм непохитним авторитетом. Це мати, котра дала світу українського наслідника турецького престолу - одної з найбільших на той час імперій світу.

  Аби увіковічнити образ цієї славної берегині України, у загальноосвітній школі №3, ось уже декілька років поспіль, відбувається конкурс краси „Намисто Роксолани”. Припадає він на перший місяць весни, час пробудження і росту, період відродження та піднесення.


Учасниці конкурсу та зачаровані їх красою глядачі

  П’ятнадцятого березня, слідуючи цій традиції, школа гостинно відкрила свої двері для учасниць та гостей. На подіумі, у сімох номінаціях, змагалися найкращі красуні школи: Карнаухова Людила, Сарана Ольга, Якименко Юлія, Кондисюк Вікторія, Поліщук Наталія, Воробій Дарія.

  Перед конкурсантками було поставлене завдання представити себе, показати вміння співати, танцювати та декламувати вірші, розкрити себе як талановитих господинь, розповісти про традиції свого роду. Переможницею конкурсу і власницею титулу „Міс Роксолана” стала Воробій Дарія. Решта учасниць стали номінантками категорій: міс чарівність, міс артистичність, міс елегантність та інші.



Журі дегустує приготовані учасницями страви та голова ГО "Аратта" вручає переможну стрічку Воробій Дарії

  Свято відбулося за спонсорської підтримки Громадської організації Клуб української культури „Аратта” з рук керівника якої, Богдана Приступи, усі учасниці отримали заохочувальні солодкі подарунки та Громадської організації „Батьківщина молода” – керівник якої, Інни Вихор, вручила переможниці головний приз – намисто Роксолани.

07.03.2008

Фото Володимира Бобика

Конкурс дитячого малюнку на тему ґендерної рівності

  Підведено підсумки конкурсу дитячого малюнку на тему ґендерної рівності з нагоди Міжнародного жіночого дня 8 березня. За результатами засідання журі у складі: голова ГО „Аратта” - Приступа Богдан; голова МО „Розвідник” - Мельник Світлана; директор історичного музею – Войтюк

Надія, визначено переможців у категоріях. Ними стали: 
у віковій групі 11-14 років – Алльонов Анатолій; 
у віковій групі 15-18 років – Ковальчук Володимир.

Відзначення призерів цінними подарунками відбудеться 22 березня 2008 року під час проведення молодіжної толоки „Без верби та калини нема України”.  Вітаємо переможців!

07.03.2008

„Аратта” відпочиває по-українськи

   Усе більшого поширення серед співвітчизників, набуває мода проведення зимових свят далеко від дому: якщо не на теплому пісочку Єгипту чи Середземномор’я то бодай у засніжених українських Карпатах. Громадська організація Клуб української культури “Аратта” також вирішала послідувати цій моді та активно зустріти Новий 2008 рік мандруючи визначними місцями Гуцульщини.

  Виявилося, аби провести свята у Карпатах необхідно заздалегідь попіклуватися про місце нічлігу, адже резервація місць на новорічний сезон розпочинається ще в вересні. У нашому випадку все відбувалося в останню мить, та все ж вдалося знайти жіночку, котра погодилася прийняти нас. Місце проживання довелося змінити уже після першої ночі, адже умови проживання зовсім не відповідали ціні. Та це лише маленькі неприємні дрібниці, котрі не могли зіпсувати нам свята!

  Дорога до Яремче, а точніше передмістя – Дори, обійшлася нам у п’ятдесят п’ять гривень від особи та десять годин їзди автобусом. Ціна нічлігу в Карпатах залежить від сезону і складає від двадцять гривень за ніч улітку до ста гривень за ніч у зимові свята. Маю надію, що ці цифри допоможуть тим, хто бажатиме провести наступні свята в горах. Та все ж повернемося до активного відпочинку членів клубу.



Місійне згромадження та інтерєр музею ім. Митрополита Андрея Шептицького

  У перший день перебувей митрополита Андрея Шептицького, що розташований далеко посеред гір, за селом Дора, у якому ми зупинилися. Окрім музею, там же – посеред засніжених карпатських лісів, розташований монастир, що носить ім’я митрополита. Він був заснований отцем Ярославом Свищуком по поверненні з Назарету, де той займався місійною працею, разом з тим, ним у Чикаго була створена мистецька школа, котра по смерті священика стала носити його ім’я; та ще один монастир у передмісті Яремче. Більшість експонатів музею була зібрані о. Ярославом власноручно. Окрім духовної праці о. Свищук був талановитим скульптором. У музеї знаходяться шість скульптур його роботи, котрі представляють сподвижників української греко-католицької церкви, ще чотирнадцять погрудь включено у скульптурну композицію котру ви бачите на фото.


Скульптурна помпозиція увіковічнююча сподвижників церкви та могила отця Свищука

  Cеред експонатів: старовинні та сучасні твори мистецтва, ікони, церковне начиння, богослужбові книги та багато іншого. Як каже отець Роман, котрий опроваджував нас по музею: таким зібранням може похвалитися не кожен обласний та й загальнодержавний музей, до мене надходить безліч пропозицій аби продати чи обмінятися експонатами. На мою думку цей музей повинен відвідати кожний мандрівник, що приїжджає у Карпати.

  Другого дня учасники клубу “Аратта” побували біля водоспаду Пробій у місті Яремче, а також здійснили похід до скель Довбуша. Як каже легенда: усе відібране у польських панів золото, Олекса ховав у своїх криївках, котрі були розкидані по усіх Карпатах. У скелях поблизу Яремче, Довбуш перебував свою останню зиму, звідки робив набіги на польську шляхту, після чого був схоплений і звірячим методом страчений. Як переказують люди, саме у цих скелях був схований найбільший скарб, котрий національний герой встиг відібрати у поневолювачів. Після смерті ватажка його побратими підірвали вхід у печери поховавши при цьому усі таємниці Олекси. Усіх нас вразили дерева на вершині скелі котрі були обвішані різним мотлохом – шкарпетками, хустинками, пляшками, презервативами, шнурівками, поліетиленовими пакетами. Одне з таких “новорічних дерев” ви бачите на фото. Як підкреслив Дмитро: нормальні люди підкорюючи вершину ставлять там прапор, а українські нелюди засмічують різноманітним лахміттям.


"Новорічна ялинка" на вершині скель Довбуша та дзвіниця Манявського Скиту

   Дивним було б відвідувати Карпати та не побувати на найбільшому гірськолижному курорті України – Буковель, а тому ми відправилися туди першого січня. На наше здивування, ми винесли з цієї поїздки більше негативних вражень ніж позитиву. Тішить те що наші громадяни можуть дозволити собі відпочинок у номерах по сімсот і більше доларів за ніч, але вражає те з якою зневагою, зверхністю, хамством і презирством багаті відвідувачі ставляться до інших людей. Прикро, що одні просто викидають там гроші на вітер, в той час як інші українці ледве зводять кінці з кінцями. На цьому фоні чудово звучала фраза нашого Гаранта: “багаті допоможуть бідним”, котрий саме приїхав покататися туди на лижах.


Манявський Хресто-Воздвиженський монастир і Блаженний камінь

   У переддень від’їзду аби відпочити від мирської суєти ми попрямували за шістдесят кілометрів у село Маняву де знаходиться “Український Афон” – Манявський Хресто-Воздвиженський монастир. Його ви бачите на фото. Святиня вражає кожного, хто прибуває до неї. Важко описати словами ту енергетику яка там панує, аби це зрозуміти варто неодмінно там побувати.

  Монастир, за письмовими свідченнями, був заснований вихованцями Афону – Іваном Вишенським та Йовом Княгиницьким у 1608 році. Хоча історія християнства на цьому місці сягає другої половини XIII ст. У 1281 році на місці, що зветься “Блаженний камінь” була заснована обитель. Саме сюди за благословенням приходили лицарі українського народу князь Данило Галицький і Захар Беркут. Безмежно радує й те, що святиня належить до Київського Патріархату та несе в собі Бога, тисячолітній дух українства й патріотизму, котрий супроводжував усі часи існування Скиту.

  На цьому, отримавши невичерпний заряд духовності й Божого благословення ми завершили нашу мандрівку. Кожен із нас повіз додому воду, набрану з Блаженного каменя (на фото), котра буде оберігати і благословляти нас і наші домівки. Бажаю кожному справжньому українцю, а особливо людям із мало вираженими національними поглядами, відвідати це святе місце й долучитися до молитов за славу України, котрі там возносяться уже десятки століть.


Найбільша святиня християн - Туринська плащаниця

  P.S. Повернувшись до Львова активісти ГО “Аратта” відвідали собор св. Юра де зараз перебуває найбільша реліквія усіх християн Туринська Плащаниця. Надіюсь, що молитви у Манявському Скиті та біля Плащаниці Госини весь Український народ.

05.01.2008

Конкурс „Історія одного села”

   У вересні пройшов 2-й - обласний тур Всеукраїнського конкурсу творчих робіт під назвою "Історія одного села", у якому взяв участь голова ГО Клуб української культури "Аратта" - Богдан Приступа. Попри те, що Богдан навчається у вищому навчальному закладі польського міста Замость, він знаходить час для краєзнавчої роботи, вивчає волинське Прибужжя. Тому не випадково його робота мала назву "Люди— найбільша гордість Тишкович: 1938 рік" (Тишковичі— приміське село в Іваничівському районі). Творча праця Богдана Приступи виборола перше місце на регіональному рівні і направлена для участі у завершальному етапі конкурсу.

Протокол підведення підсумків Всеукраїнського конкурсу творчих робіт під назвою "Історія одного села" за номінаціями:

ФОТОГРАФІЯ
І місце – Мирослав Данилюк, «Наша гордість» (смт. Люблинець Волинської обл.).
ІІ місце – Богдан Приступа, «Люди – найбільша гордість Тишкович 1938 р.» (м.Нововолинськ Волинської обл.).
ІІІ місце – Євгенія Генова (смт. Комінтернівське Одеської обл.).
ЖИВОПИС
І місце – Назар Кузьменко, «Спогад старої хати» (м. Вовчик Полтавської обл.).
ІІ місце – Олександр Надін, «Череда» (Луганська обл.).
ІІІ місце – Ігор Сопін, «Моя маленька Батьківщина» (Котовський професійний ліцей Одеської обл.).
ДЕКОРАТИВНО – УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО
І місце – Олеся Леміхова, «Кераміка» (зразкова студія «Гончарик», Луганська обл.).
ІІ місце – Катерина Спинатій, «Вишивка» (с. Липецьке).
ІІІ місце – Юлія Кириллова, «Природні матеріали» (Свердловська станція юних натуралістів, Луганська обл.).
ЛІТЕРАТУРА
І місце – Сергій Михайлов (с. Снігурівка Миколаївської обл.).
ІІ місце – Наталія Листопад (Бочечківська ЗОШ Конотопської районної ради Сумської обл.).
ІІІ місце – Анастасія Барило (Луганська обл.).


Переможне фото

Акція „Рушник національної єдності”

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

   Рушник – одвічний атрибут Української нації, що супроводжував наш історичний розвиток: від часів язичництва до епохи християнства; зустрічав нас у день народження і проводжав у останню путь. Він вкарбувався у нашу свідомість як невід’ємний атрибут сили, мужності, лицарської звитяги, незалежності. України уже неможливо уявити без рушника, в котрому відобразилася уся нелегка доля народу, котрий пройшов через війни, голодомори, репресії - та все ж проніс у душі любов до прекрасного.


Початок акції

   Дуже прикро і навіть образливо бачити коли у більшості російсько-українських словників слово „рушник” перекладається як „полотенце”. Невже українська нація могла б витирати ноги тим „полотенцем” котрим вінчала образи?! Такі переклади виглядають по меншій мірі недолугими, але якщо вдуматися глибше, саме так виражається уся нелюбов до рідного українського - адже серед упорядників таких „словників” є й наші філологи.
Рушник це свята реліквія, символ нескореного духу, чистих помислів і благих починань. Ним благословляли на добре діло, давали як оберіг у дорогу, на нього ступали починаючи спільне сімейне життя. Рушник завжди був незнищенним, вищим від мирської суєти, сварок, незгод та політики.



Автор тлумачить значання символів та освячення полотнища владикою УПЦ КП Михаїлом

   Саме у розпал передвиборчої кампанії, аби засвідчити свою магічну силу та облагородити український народ до Луцька прибув Рушник національної єдності.

  Громадсько-мистецька акція під такою назвою відбулася 19 вересня в обласному центрі, куди організаторами було привезене дев’яти метрове полотнище, котре уже з середини літа мандрує Україною. Головним задумом дійства є об’єднання усіх громадян нашої держави навколо створення нового оберегу для нації – як про це сказав директор проекту Микола Степаненко. Рушник національної єдності вишивається усіма бажаючими в усіх областях та містах Києві та Севастополі. Орнамент був розроблений Заслуженим художником України Теліженко Олександрою Василівною та містить у собі безліч символів часів Трипілля, Київської Русі, козацтва та незалежної України. Вишивається рушник на полотні виготовленому у 50-х роках минулого століття.


Омивання рук перед початком роботи та учасники акції

   Неможливо не згадати про чудеса котрі супроводжують усю мандрівку рушника. У день проведення заходу у Луцьку йшов проливний дощ, та коли на майдані розгорнули рушник хмари в мить розвіялися, дощ припинився і над присутніми засіяло сонце. Подібні дива траплялися й у інших областях. Як сказала одна з організаторів – рушник захищає та благословляє себе, людей котрі його вишивають і землю на якій він перебуває, а тому ані погода, ані людська злість чи заздрість не мають на нього впливу. Це дійсно так – адже Боже благословення дійсно можна було відчути на майдані усією душею в ту мить.

  Аби взяти участь у цьому дійстві до Луцька з’їхалися вишивальниці та вишивальники з усіх районів та міст нашої області. Після урочистого відкриття вони приступили до роботи у приміщенні обласного театру. Робота велася у дружній, родинній атмосфері. Вражає те, що безліч людей вишивали рушник, та на ньому не видно жодного зіпсованого чи непрофесійного стібка. Як знову зауважила організатор – рушник просто не дозволяє вишивати себе погано, та й взагалі не допускає до себе недобрих людей. У приміщенні панувала незвичайна атмосфера любові, душевної піднесеності та свята. Майстрині та прості учасники чаклували над поотнищем п’ять годин.


Мій вклад у спільну справу та я із організаторкою

   На завершення Рушник національної єдності був продемонстрований громадськості і як тільки його згорнули – небо знову заволікли хмари! Далі оберіг нації чекають іще у шести областях нашої держави. Шкода лишень, що у вишиванні майже не взяла участі молодь та громадськість, а над витвором працювали здебільше професійні майстрині.

  Дякую Богу що і я зміг провести день в оточенні чудових людей, працюючи над створенням нового символу України, оберегу нації – Рушника національного єднання. Нехай любов авторів та усіх учасників акції, котру ті вкладають у витвір благословляє і облагороджує нашу державу та її люд.

22.09.1007

Акція „Дорогами предків”

„А тоді спитайте себе: Хто ми? 
Чиї сини? Яких батьків?”
Т.Г. Шевченко

   Прибужжя – мальовнича, квітуча земля, що пройшла крізь віки, незгоди, війни, поділи - та все ж зберегла свою самобутність і ідентичність. У новітній історії незалежної України саме таким транскордонним регіонам як Прибужжя, буде відведена головна роль у творенні міжнародної політики та зовнішніх зв’язків. Прибужжя - це величезна перспектива розвитку, але використати її ми можемо лише оцінивши і підсумувавши вікові надбання нашої землі, вивчивши уроки котрі давала нам історія.



Біля входу та памятного знаку на цвинтарі села Поромів

   Оцінка минувшини розпочинається з вивчення і систематизації інформації про найменшу клітину суспільства – рід, родину, сім’ю. Саме такі цілі ставила перед собою акція „Дорогами предків”, що відбувалася 3-4 липня на території міста Нововолинська та села Поромова. Показати перспективи транскордонного статусу Прибужжя, привити любов до свого роду, довести необхідність дослідження своїх коренів, зацікавити молодь краєзнавчою роботою - таку мету переслідували організатори заходу: студент УМА Богдан Приступа; Відділ з питань сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту Нововолинського міськвиконкому; МО скаутів Волині „Розвідник” та Нововолинський історичний музей.

 

Співорганізатор акції, голова МО скаутів Волині "Розвідник" - Світлана Мельник

   3 липня відбувся перший етап, котрий включав у себе виїзд у село Поромів Іваничівського району, та проведення краєзнавчих досліджень сільського цвинтаря. Був створений план і опис місцевості, та зібрані відомості більше ніж про 600 осіб котрі поховані на кладовищі.

  Робота подібного роду в нас проводиться вперше, адже за час незалежності не було зібрано жодних систематичних даних про цвинтарі України, й зокрема Волині. Для прикладу, в сусідній Польщі охорона культурної спадщини, у тому числі й поховань, поставлена на найвищий рівень. Державній опіці там підлягають не лише замки та храми – пам’ятники архітектури, а й малі сакральні форми, такі як: надгробні плити, пам’ятники, хрести та склепи.

  Накопичені, під час першого етапу дані, можуть слугувати при відновленні втрачених родинних зв’язків, будуть корисні музейним та архівним установам. Такого роду роботу необхідно продовжити аж до створення єдиного реєстру цвинтарів Прибужжя та всієї Волині.


Краєзнавці діляться надбаннями

  4 липня відбулося іще два етапи. Перший з них - це відкриття виставки старовинних фотографій кінця XIX поч. XX століття під однойменною назвою - „Дорогами предків”. У історичний музей міста були запрошені волинські краєзнавці та громадські діячі, котрі поділилися своїми роздумами про необхідність дослідження та відновлення родоводу. Учасниками була оглянута нова експозиція, котра представляє фото з родинного архіву сім’ї Приступ, та відображає життя в навколишніх селах Тишковичі та Низкіничі на зламі епох.


Виступ краєзнавця Олександра Бобака та учасники за роботою

   Наступний етап – майстер-клас зі створення генеалогічного дерева, відбувся у малому залі Будинку культури. Там перед юними учасниками виступив Нововолинський краєзнавець Олександр Бобак і розповів про власні напрацювання у дослідженні свого роду.

  Учасникам була представлена характеристика генеалогічних досліджень, продемонстровані основні види „родинних дерев” та найменування родинних зв’язків. Присутні дізналися де можна черпати інформацію для такого виду досліджень.

Як підсумок майстер-класу, молоді було запропоновано створити власне генеалогічне дерево. Усі вдало справилися із завданням, а найкращі роботи були відзначені нагородами.


Відкриття фотовиставки "Дорогами предків" у нововолинському історичному народному музеї

Акції даного спрямування є відповіддю на вимагання часу, адже все більше наших рідних відходить у вічність так і не розповівши нам про своїх батьків і дідів. Ми втрачаємо головне – нашу історичну пам"ять. Адже той хто не знає свого минулого, свого роду – не може будувати майбутнє. Взнаки далися радянські роки, коли поняття сім’я було кинуте в жорна пролетарської машини в ім’я „світлого майбутнього”.

Нехай же пам"ять про наших пращурів живе так, як про це писала славетна Леся Українка: „Я ще жива, я буду вічно жити, у мене у серці те, що не вмирає”!

07.07.2007

 
   РЕЗУЛЬТАТИ
   ДІЯЛЬНІСТЬ
   АРХІВ
      СТ. 1
      СТ. 2
      СТ. 3
      СТ. 4
   КЕРІВНИЦТВО
   СПІВПРАЦЯ
   КОНКУРСИ
   КОНТАКТ
   СТРУКТУРА
   ЄВРОСОЮЗ
   ІСТОРІЯ
   ЛІНКИ
   ЗМІ
   ПЛАНИ
   СТАТУТ
   КОМАНДА

Тут спілкуються українською
Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» Нововолинський історичний музей [Vox.com.ua] Портал українця Центр ефективної комунікації

Рекомендованим браузером для перегляду сторінки є
 
Copyright ©2007 by D@nussik & Aratta
Будь-яке копіювання або передрук елементів цієї інтернет сторінки без згоди автора тягне за собою кримінальну відповідальність.
Використання матеріалів виключно зі згоди автора та посиляннями на нього.
Kreator Stron www