COMMENTS - КОМЕНТАРІ

Гідний кандидат - який він?

Дуже скоро наша держава буде обирати нового президента. Не змусять на себе чекати й парламентські вибори, на яких новий глава держави спробує пристосувати до себе політичне оточення і створити благотворний клімат для роботи.

Серед десятка старих облич, за методом „кращого зла”, українці, як завжди, будуть обирати свого „лідера”. Через кілька місяців, як це завжди буває, вони розчаруються і почнуть ганити його за невиконані обіцянки, низькі пенсії чи недолугу зовнішню політику.

Віднедавна я дуже часто задаю питання: що повинен запропонувати кандидат аби я надав йому честь бути моїм президентом?

Якщо подивитися на спектр обіцянок, які дають нам учасники перегонів, можна стверджувати – всі з них ідуть шляхом найменшого опору, вдаючись до популізму. Дев’яносто відсотків декларацій політиків неможливо виконати, що підтверджують економічні розрахунки. Крім того бажання їх виконувати як не було, так воно і не з’явиться.

Наше суспільство зовсім не вміє мислити критично. Ми, як і сотні років тому, немов телята, добровільно ідемо за пастирем на бійню. Українці голосують за харизму, молодість, націоналізм та жоден із нас не звертає увагу на культуру, мудрість чи освіченість кандидата, що вже казати про читання передвиборчих програм.

На моє переконання, Україні потрібен лідер, котрий запропонує світоглядну концепцію розвитку нації. Ми повинні обирати не серед гасел, а серед світоглядів. Нажаль жоден із політиків на сьогодні не пропонує такого підходу.

Гідна особа повинна йти на вибори із стратегічним планом дій, котрий буде методом реалізації її світоглядної концепції України. Іще жодного разу на виборах не говорилося про бачення нашої держави у глобальному плані.

Кожен народ і держава, яку він формує, виконує у всесвіті якусь місію. Дуже часто вона має своє підтвердження чи відображення у релігії яку сповідує та чи інша нація. На приклад: призначенням євреїв є бути обраним народом і будувати новий Ізраїль; японці споглядають природу і від цього черпають мотивацію до діяльності.

Дуже цікавим прикладом є Сполучені Штати Америки, котрі не є національною державою. Американський народ не існує, а люди які себе ним називають це – англійці, португальці, французи й інші колонізатори, які колись потіснили корінних жителів. Фікція нації була вправно придумана „батьками засновниками”. Декілька чоловіків, колись давно написали для Америки стратегічний план розвитку, в якому передбачили створення фіктивного народу й заклали для нього основний напрямок розвитку, яким США плямують від моменту створення. Він був записаний у двох документах – декларації про суверенітет та конституції, яка впродовж століть залишається незмінною. Призначенням американського „народу” в глобальному плані є будування „American dreem”. США за задумом засновників повинні стати місцем здійснення мрій, континентом свободи і специфічної демократії, яку сьогодні ця країна експортує в інші частини світу.

Новий президент, за допомогою фахівців, на підставі аналізу історії і досвіду, повинен усвідомити Українцям їх призначення у глобальному плані й написати для них стратегічний план розвитку. В свою чергу ми повинні дати такій людині не менше двадцяти років для реалізації бодай середньотермінових планів.

 Я, як громадянин, готовий відати свій голос не за обіцянки чи обличчя політика, а за світоглядну концепцію України. Тільки усвідомивши роль українського народу й нашої держави в глобальному плані ми зможемо обрати гідного президента, справжнього лідера нації, який допоможе нам реалізувати наше призначення.

06.12.2009

Якого ґрунту для росту потребує Україна?

Завтра, по всій території України, будуть запалені свічки, як символ пам’яті про жертв голоду 1932-1933 років, який назавжди вписався в нашу історію й став одним із її болючих прошарків.

Задамо собі питання - які інші, пласти минулого ми знаємо?

Україна як мала дитина чує запах материнського молока; інтуїтивно знає, що мати десь поруч та не може знайти сосок. Наша держава, як відірвана гілка, пробує пустити бодай якісь корені, не думаючи на разі чи вдало це робить і чи до вірних пластів історичного минулого хоче прирости.

Зараз, усе це виглядає досить комічно - Україна уявляє себе пишним деревом із глибоким корінням, та насправді уже 18 років залишається відірваною гілкою яку поставили у банку з водою. Наразі води вистачає та скоро вона випарується! Така політика є згубною як для народу так і для держави. 

Завданням на найближчий час, є правильно вмістити Україну в загальне історичне поле. Наразі ми бачимо лишень помилки.

Чи можливо збудувати національну державу базуючи її на окремо взятому історичному прошарку чи факті? Звичайно ні - та це, на жаль, відбувається. Політики форсують ідею побудови української самосвідомості на: подвигах "героїв" УПА та ОУН, жертвах Голодомору, ветеранах ВВВ, традиції Київської Русі, Козацтва чи фантастичної супердержави Аратти. Усі ці шляхи, лишень підривають правдиві фундаменти українства і призводять до розколу народу, а значить його знищення!

Українські корені можна пустити, виключно у спільний, однорідний і зрозумілий для всіх ґрунт.

Діяльність УПА є занадто контроверсійною та мало вивченою аби робити зі Степана та Романа нові "прапори" чи "ікони" українства. Як на мене, вони не заслуговують на те аби бути символами нації і держави, на які вона повинна опиратися. Історія кровопролить, м’яко кажучи, не є найкращим прошарком на якому варто базуватися!

Якщо ж говорити про Київську Русь чи Аратту, то ці епохи є дуже віддаленими в часі й важко стверджувати, що це є "наша історія".

Признаймося собі щиро - у глобальному масштабі Україна існує 18 років, як визнаний суб’єкт. До цього часу  вона ніколи не існувала! УСРР,  Малоросія, УНР, ЗУНР чи інші формування не були Україною! Можна говорити про те, що це були вияви нашої  прихованої свідомості. Державу не творить акт про відновлення незалежності чи декларація про суверенітет, це певний час існування як загально визнана одиниця.

Чому ніхто не говорить про наші здобутки у техніці, спорті, науці, освіті й інших галузях? Проте, ми щодня чуємо про боротьбу, мори та війну.

Самосвідомість народу і держави формують не виграні битви, тони золота, чи квадратні кілометри території, а роль яку держава і народ виконують в глобальному плані.

Що ж насправді потрібно нам як народу, та державі в якій ми живемо?
Ми повинні врешті почати творити ґрунт, на якому самі зможемо прирости. Він повинен бути однаковим і зрозумілим для кожного. Недарма, у цьому тексті я часто вживаю порівняння. За їх допомогою кожен бачить те саме.

Ґрунт, на моє переконання, повинні створити українські історики, культурологи, краєзнавці, а головне – представники методологічних шкіл, котрі мусять написати стратегічний план розвитку нації і вмістити його у відповідно підготовлений ґрунт.

Мудра еліта  повинна створити "абетку", за допомогою якої ми знову маємо навчитися читати.

27.11.2009

Цікаво, чи є в Україні мешканець котрий не чув вислову "Українська Національна Ідея"? Її утверджують, встановлюють, відроджують, народжують та вона чомусь не з’являється. УНІ це те, що за задумом наших "державотворців", повинно зробити нас сильнішими, згуртованішими та більш національними. Ця ідея, в ідеалі, повинна стати для українця настільною книгою згідно з якою він буде жити. Та чи є така книга?
За 18 років незалежності такої книги, чи бодай брошури, так і не спромоглися написати. У жодному словнику досі не знайти визначення цього поняття, та це не перешкоджає використовувати його пафос під час державних заходів на сторінках газет та екранах телевізорів.

Чим же ж насправді є сучасна Українська Національна Ідея?

Полягає вона у безглуздій спробі створити з відірваних коренів і гілок дерево. Україна як народ, а тим більше як держава, давним-давно були вирвані з історичного ґрунту. Сталося це приблизно із поділом Київської Русі. З того часу перестала існувати й Україна. Народ же продовжував жити без своєї державності, десь підсвідомо знаючи, що вони - українці. Упродовж століть цей процес утверджувався.

У не так далекій історії, українців спробували позбавити усвідомлення себе як народу. Їх називали малоросами, а всіх хто міг це заперечити та підтвердити свою позицію фактами - знищували. Це призвело до тотальної руйнації українських історичних коренів і стовбура, залишилися лише поодинокі дуже маленькі гілочки - інтелігентні родини, котрі уміють мислити та знають своїх предків. Решта - стала безликою масою громадян фіктивної мега-країни, побудованої на брехні та крові.

Що ж на сьогодні відбувається з Українською Національною Ідеєю? Ми бачимо як влада, не усвідомлюючи всієї важливості ситуації або не бажаючи її бачити, старається зібрати залишки історії та зліпити її у якусь цілість, що на самому початку є провальним і просто безглуздим марнуванням часу.

Державу судомить на лінії схід-захід, а такий підхід лише поглиблює розкол, на якому наживаються нечесні політики.

Аби зрозуміти феномен України необхідно уявити її у формі дерева, котре було зрубане та розчленоване на сотні гілок. Багато із них згнило, згоріло у вирі історії, деякі розлетілися по світу і змогли пустити корені, як це зробили різні хвилі української міграції, а те що залишилося тут - стало майже непридатним до вживання. На прикладі сучасної УНІ ми бачимо спробу прив’язати гілку, до якогось історичного пласту. Прикладом такої політики є не співвимірна героїзація УПА та створення з її провідників нових ікон, що може викликати лише незадоволення та супротив.

На моє глибоке переконання, така політика є повністю неправильною, а люди які її провадять - просто недалекоглядні, котрі на своїх вузьких уявленнях про історію прагнуть вибудувати стовбур, до якого повинен прижитися весь народ. На тому ж ряду стоїть героїзація козаків та розповіді про державу Аратту. Я не піддаю сумніву правдивість цих історій, але стверджую, що вибудувати стовбур неможливо чіпляючись лише до одного пласту, будь то Київська Русь, Аратта чи УПА.

Українська Національна Ідея повинна стати сукупністю пластів, через котрі ниткою буде проходити певна спільність - безсумнівний факт, котрий пов’яже сучасність із пластами тисячолітньої давнини.

20.11.2009